15 літ «Кычери»

    Лігниця 1991 р. Група лемків під керівництвом Юрія Стажиньского засновує ансамбль «Кычера». Починатся новий етап в житі лемків на чужині.

Літо 1947 р. Нова Весь (Новілси). Війско починає виселяти мешканців села. Чути плач жінок, крик ґаздів, рик коров, лем некотри маленки діти тішатся, што чекає на них якиса нова пригода деси ген далеко, бо нихто не знає де иде. Уж ґаздове збивают остатні скрині, штоби забрати хос кус свого добитку, цілуют пороги хиж, віруючи што не долго вернут. Остатній раз смотрят на своє опущене село, церкву та кичеру, яка не иде з нима в незнани страни на чужину, лем як сторож пильнує села та чекат на свої діти, што повернут до рідной землі. Неначе сирота в самоті, вірит што мешканці запамятают єй красу в своіх серцях, запамятают та передадут наступним поколіням любов до рідной землі.     

Лігниця 1991 р. Група лемків під керівництвом Юрія Стажиньского засновує ансамбль «Кычера». Починатся новий етап в житі лемків на чужині. Уж скоріше лемки прібуют діяти, штоби полегшати свою долю і боронити культурне богатство. Найперше шукают місця де можут молитися по свому. Пізніше закладают першу украінску початкову школу в Польщи в Ярошівці і перший українский ліцей в Злоториї, який з часом перенесено до Лігниці.    

Новий ансамбль пропагує найперше лемківску культуру медже мешканцями Дольного Шльонска, а далі на цілу Польщу, Європу та світ. «Кычера» неначе нищила страх в лемківских серцях, але і нищила стереотипи о лемках, яки жили в свідомости польского суспільства. Хоц в ансамбли били та є різні національні погляди та різні конфесії, «Кычера» стала осередкои лемківской культури в зберіганюм традиції. Збираючи сліди минулого, охоронила джерела історичні нашой культури. Записуючи спогади, допомогла нам неска видіти житя лемків перед і по акції «Вісла».     

Едукація та архівізація слідів нашого існування на рідній та чужій землі при співі і танцях творили 15-літню історію ансамблю «Кычера».
     1 жовтня 2006 р., година 15.30, Вроцлавска опера.
   На коридорах всяди можна почути рідну мову, люде переважно ся взаємно знают. Усміхом та добрим словом, а може і поцілунком в личко вітаются колишні та гнесьні члени ансамблю. Чути спів та музику гудаків, велький шум, неначе опера виставляє премєру. Але ні, той день є лем гнеска. Люде оглядают вистави лемківских строїв, купуют лемківску музику, чи ширше украінску, та чекают на початок концерту «Там на Лемковині».
   Опера заповнятся, публики є близко 800 осіб. Дзвінки інформуют, што треба заняти місця, гаснут світла. На сцену входят конферансьєри: Аня Ревак і Радослав Трохановский, вітают гостей, м. ін. Дануту Ґловацку-Мазур, греко-католицкого владику Вроцлавсько-Гданського Володимира Ющака, президента міста Лігниці Тадеуша Кшаковского, заступника голови ОЛ Івана Трохановского та голову СЛ Андрія Копчу.
    Починатся концерт, на сцені грає капела «Думка», яка є неначе іконом на тому святі. Тоти музиканти під проводом пана Петра Гойняка добри памятают житя перед виселіням. Граючи на лемківских весілях в рідних горах добре запамятали наші пісні і звичаї, а іщи і гнеска свойом енергійом задивуют нас вшитких. Керівник капелі Петро Гойняк є родом з Новой Веси і памятат красу минулого сільского житя в тому селі. Памятат співи в церкві, де бил дяком і співи під кичером. Музика капели «Думка» є гнеска прикладом пошани до свойого рідного.
   Далі виступили Юля Дошна з Кшиштофом Пєтрухом, Богуміла Тарасєвич при акомпанементі на фортепіано Юліяна Татарановича, Роман Гавран, дует «Весна», «Серенча», «Окмел», «Кичерка» та колишні члени ансамблю «Кычера». Між виступами ансамблів можна било почути і побачити спів та танці «Кычери» з барз цікавим обрядом лемківского весіля та поезійом Петра Мурянки, яку читав Данько Мурянка. Але то не вшитко. Барз міцним елементом била наррація Александра Маслея та мультімедіальний показ краєвидів Лемківщини, фотографії, на яких било видно минуле щоденне житя лемків, але і гнесьні фотографії, де можна било видіти лемківскі хижи і церкви без нас – вигнаних.
    Мультимедіальні образи неначе пожовклими фотографіями переносили нас в минуле, а наррація своїм характерним голосом родила тугу за вкраденим, невинним щастям, але нанесени колористичні мотиви свідчили, што не вшитко вмерло.
     Перенесеня давного житя до Вроцлавской опери освятило памят о минулим. Композиція концерту, в якому можна било видіти різни роди музики, в яких жиє лемківска культура, неначе била прикладом, што не можна гнеска єй огорнути лем до фолклору. Вона сягає своім впливом далеко, не смотрит на національні погляди, сама бере і обдаривує різні джерела, бо хоче жити в наших серцях. Прикладом бил виступ Богуміли Тарасєвич. Коли «іхал хлопец з Лемківщини», так недалеко било йому до козака, бо то била тота сама мелодія і подібні слова. Барз гарді вкомпонувався виступ театру пантоміми, який прикрасил не словами виступи ансамблів.
    Концерт тривал 3 години. На сцені виступило коло 200 артистів. На закінчиня голос забрал керівник Юрко Стажинский, який подякував вшитким, яки допомогли в тій 15-літній праці. Він зауважив, што в його житю є дуже важні, крім родини та родичів 3 слова «віра, любов та мрія». Ті слова дозволили йому провадити «Кычеру» през 15 років. Думам, же ті слова будут для«Кычери» далі записувати наступни страни діяльности ансамблю.
    По концерті бил почастунок та збірка на відбудову спаленой церкви в Команчи на східній Лемківщині.
        Добре, щто при тому святі не забито о тій трагедії, яка знищила один з слідів нашого існуваня на рідних землях.

Адам Вєвюрка

на фото: Вроцлавська опера. 1 жовтня 2006 р. Гала-концерт з нагоди 15-ліття лемківського ансамблю пісні і танцю «Кычера». На сцені Юрій Стажинський – керівник колективу та його артисти.

Наше слово № 44, 29 жовтня 2006 року